Покинув цей світ як Герой: загинув наш земляк Володимир Чумаков

Тернопільська громада знову огорнута глибоким смутком. Страшна війна, яку розв’язав ворог, продовжує забирати найкращих синів нашої нації. Стало відомо, що до Небесного війська приєднався наш земляк, мужній захисник Чумаков Володимир Юрійович. Його життя обірвалося 20 листопада під час виконання бойового завдання на одному з найгарячіших напрямків фронту — в Сумській області.
Трагічну звістку про загибель воїна повідомив міський голова Тернополя Сергій Надал. За словами очільника міста, Володимир до останнього подиху залишався вірним військовій присязі та українському народу. Він свідомо став на захист рідної землі, щоб зупинити ворожу навалу та забезпечити мирне майбутнє для своїх співвітчизників, не шкодуючи власного життя заради цієї високої мети.
Смерть Володимира Чумакова — це непоправна втрата не лише для його родини, а й для всього Тернополя. Його незламна воля, відвага та жертовність стали справжнім символом патріотизму. Він був одним із тих, хто тримав над нами небо, демонструючи приклад сталевого характеру та безмежної любові до Батьківщини, яка надихатиме прийдешні покоління українців.
Подвиг нашого земляка назавжди буде вписано золотими літерами в новітню історію України. Кожен день нашого відносного спокою в тилу оплачений надвисокою ціною — життями таких Героїв, як Володимир. Ми зобов’язані пам’ятати про це щохвилини та шанувати тих, хто віддав найдорожче у боротьбі за незалежність та територіальну цілісність нашої держави.
У цей важкий час невимовного болю та скорботи ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю захисника. Щиро співчуваємо рідним, близьким, друзям та побратимам Володимира Юрійовича. Жодні слова не зможуть загоїти рану в серці матері, дружини чи дітей, але нехай наша спільна підтримка та молитва стануть для вас опорою в ці гіркі дні прощання.
Вічна памʼять Герою! Володимир Чумаков повертається додому «на щиті», але його душа відтепер оберігатиме Україну з небес. Царство Небесне воїну, який поклав душу за нас. Герої не вмирають — вони живуть доти, доки ми про них пам’ятаємо.






